Блог Адвоката

Магічні 170 днів та хто такі забезпечені кредитори?

Банкрутство
Забезпечені кредитори були у всіх редакціях законів про банкрутство. Не дивно, що і в новому Кодексі з процедур банкрутства згаданий вид кредиторів також зберіг свій статус. При цьому, норми кодексу містять суттєві новели, які можуть істотно вплинути на права забезпеченого кредитора.

Забезпеченим є кредитор, вимоги якого до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна або іпотекою майна боржника.

Переважна частина забезпечених кредиторів — це банківські установи, що надали кредит боржнику під заставу рухомого майна або в іпотеку нерухомого майна. Або боржник виступив майновим поручителем за зобов’язаннями іншої особи.

Проблеми старих законів

Характерною особливістю статусу забезпеченого кредитора за всіх часів було те, що такий кредитор фактично був безправним. Він не міг реально впливати на процедуру, оскільки не мав права голосу у зборах та комітеті кредиторів (дорадчий голос не беремо до уваги).

Тож нерідко виникали ситуації, коли спрацьовувало прислів’я: «Без мене, мене одружили…». Це зазвичай відбувалося, коли комітет кредиторів приймав рішення про порядок продажу заставного майна, погоджував оцінку заставного майна та інші питання аукціону з продажу. При цьому заставний кредитор не міг впливати на такі рішення, оскільки мав лише дорадчий голос. Кінець кінцем, боржник мав можливість продавати ліквідне майно за заниженою ціною на підконтрольні структури.

Що змінилося?

В новому кодексі з процедур банкрутства, норми щодо забезпечених кредиторів завдяки практиці Верховного Суду «заграли новими фарбами». В першу чергу, мова йде про питання визначення розміру вимог забезпеченого кредитора.

Забезпечений кредитор може обирати декілька можливих правових моделей поведінки, які застосовуються залежно від змісту заставних відносин кредитора і боржника (майнового поручителя):

  • подати заяву з грошовими вимогами до боржника в частині вимог, що є незабезпеченими;
  • повністю відмовитися від забезпечення;
  • частково відмовитися від забезпечення.
Донедавна колізійним було питання за якою вартістю предмету застави визначається розмір вимог забезпеченого кредитора. Це тривало, допоки Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі № 905/2028/18 не сформував позицію про те, що вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора (вимоги якого забезпечені заставою майна боржника), визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави. Тобто за договірною вартістю предмету застави або іпотеки.

Як бути, коли вартість застави не покриває вимог заставного кредитора?


На етапі укладення договору іпотеки її вартість буде істотно нижчою ніж розмір вимог кредитора на етапі банкрутства боржника. Адже між цими подіями можуть пройти і 5, і 10 років. Майже завжди у забезпеченого кредитора залишається чимала частка не покритих заставою вимог. У такому разі суд відносить такого кредитора до «клану» конкурсних кредиторів на відповідну суму та з відповідними наслідками. Це означає, що кредитор одночасно матиме статус забезпеченого та конкурсного кредитора.

«Магічні» 170 днів


Запобіжником від процесуальної тяганини та недобросовісних дій боржника є правило про 170 днів. Такий строк встановлено законодавцем для вирішення питання про перехід від стадії розпорядження майном до ліквідації чи санації. Якщо за цей строк учасники справи та суд не вирішать питання про перехід до наступної стадії банкрутства, забезпечений кредитор отримує право звернути стягнення на заставлене майно.

Відповідно до ч. 8 ст. 41 Кодексу з процедур банкрутства, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема щодо забезпечених вимог кредиторів, припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.

Донедавна у судовій практиці точились дискусії щодо порядку «автоматичного» припинення мораторію. Частина юридичної спільноти дотримувалась думки, що для констатації факту припинення мораторію не потрібні додаткові рішення суду з огляду на наявність словосполучення «автоматичне припинення». Інші навпаки вважали, що «санкцію» на звернення стягнення має надати суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Ясність у вирішення згаданого питання поставив Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду. Так, вирішуючи справу та виносячи постанову від 22 вересня 2021 року у справі № 905/1923/15 суд касаційної інстанції зазначив наступне: «З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі та спеціальними нормами КУзПБ для випадків звернення стягнення на майно боржника встановлені спеціальні правила.

З метою дотримання принципу судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ такими, що відповідають положенням чинного законодавства, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням в межах справи про банкрутство».

Отже, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарський суд протягом цього часу не виніс постанову і не визнав боржника банкрутом або не ухвалив введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постановленою за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими).

Таким чином, алгоритм дій забезпеченого кредитора з урахуванням актуальної практики Верховного Суду з питань банкрутства має бути такий:

  1. Звернення із заявою до суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство про звернення стягнення на майно, що перебуває у заставі або іпотеці забезпеченого кредитора;
  2. Винесення судом ухвали про звернення стягнення на заставлене майно;
  3. Виконання рішення суду в межах процедури виконання судових рішень.


Сподіваємось, що згадані у статті правові позиції Верховного Суду щодо порядку застосування колізійних норм стосовно визначення вимог забезпеченого кредитора та порядку і підстав задоволення вимог забезпечених кредиторів після спливу 170 днів з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, дозволять заповнити згадані правові пробіли, що позитивно відзначиться на стабільності на передбачуваності процедури банкрутства в цілому.

Made on
Tilda